Тут лежать… На плитах – імена…
Кількасот. Умовно. Білі кості
По світах розкидала війна.
Я приїхав здалеку. Я в гості
Завітав до батька. Він пропав
Безвісти. Могила – символічна.
В чужині його прописка вічна,
В безвістях, неміряних степах
Забуття. Пісенні журавлі
Ностальгійно-жалібно курличуть…
Я не плачу. Сивому не личить
Виявлять дитинячі жалі.
На плиті читаю: “Низовий…”
Дату смерті безвість приховала.
Низовий Данило, рядовий
Партії, що долю обікрала
Батькову, а значить, і мою,
І моїх дітей майбутню долю…
Вже не відчуваю навіть болю –
Мовчки, кам’яніючи, стою
При могилі власного життя.
В’януть у руках жаскі тюльпани.
Журавлі, курличучи, летять…
П’ють вино останні ветерани…
