«Ти мій, – ледь чутно шепотіла, –
Ти мій навіки й на віки.
Обсипались на твоє тіло
Мого кохання пелюстки.
Я виросла з твоєї плоті.
Мої плоди – твої плоди.
І в кожному моєму плоді
Твої відбилися сліди,
Твої думки, твої жадання,
І ночі мить, і вічність дня,
І слово – перше і останнє:
З душі, з самісінького дна».
- Наступний вірш → Іван Низовий – Йде по вулиці жінка літня
- Попередній вірш → Іван Низовий – Так порожньо і в хаті, і в душі
(Оцінок ще немає)