Іван Низовий – Тихоплинна Лугань: Вірш

Хто назвав ріку Лугань,
Нам цей факт не звісний…
Мож, пра-пра-прадідуган
Пра-пра-прапервісний?
Ще на пра-пра-празорі
Працивілізацій
Тут селились лугарі
Різних рас і націй.
То була і справді рань
Пра-праісторична:
По лугах текла Лугань
Первісновелична.
До Лугані до ріки
Звідусіль-зусюди
Прибивались козаки –
Прехоробрі люди.
І над синню тихих вод
Рани лікували,
І місцину цю – Камброд –
Гарно так назвали!
Вкоренивсь козачий рід
Мужній, неледачий,
Розростався вшир Камбрід –
Прафорпост козачий.
На човнах пливли роки,
Повнилися змістом,
Свій осідок козаки
Стали звати містом.
Вже не рвалася сюди
Різна рать поганська
До луганської води,
Себто до Луганська.
І текла собі Лугань
Вільно, без примушень,
Через мороки і твань
Історичних зрушень.
Назву містові дала,
Та й усьому краю,
І в сьогодні притекла,
Зморена докраю,
Обміліла і брудна,
Піднята на глуми…
Та Лугань у нас – одна,
Любимо й таку ми!
Тішить нам вона серця
(Що то значить – звичка!) –
Тиха донечка Дінця,
Річка-невеличка.