Тиша майже сільська на моєму обійсті –
спочиває душа від гармидеру,
тішиться слух
солов’їними соло,
і місяць, закляклий на місці,
випасає зірки по росі, мов отару пастух.
Я – колишній селюк, заблукалий у місті,
відтерпаю поволі
від звичаїв штучних, чужих
і снаги набираюсь прожити ще років зо двісті,
щоб самого себе на щасливій землі пережить…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Всі ярлики познімали
- Попередній вірш → Іван Низовий – Полечу не від Сяну до Дону
(Оцінок ще немає)