Іван Низовий – У найтихішім сватівськім готелі: Вірш

У найтихішім сватівськім готелі,
В самотині, заглиблено-нічній,
Лежу на нерозібраній постелі
Й розмотую думок тугий сувій.
Мене цілком влаштовує самотність,
Зігріта чаєм, – відчай десь пощез, –
Пригнічує хібащо незворотність
Колишніх ювілеїв та імпрез
В готельнім ресторані… Вечорами
Тут все гуло від тостів і промов,
А після всього поміж номерами
Готелю
Босоножила любов
Навшпинечки… Вслухаюсь в тишу ночі:
Ні шереху, ні пошепту – давно
Скінчилось найцікавіше кіно,
І сон склепив слізьми налляті очі.
Воно б на мить дещицю відтворити
І повторити стрічечку одну,
Але ж… часи такі: за все платити
Годиться непідйомну вже ціну.
Сюди – три кроки. І туди – три кроки.
А в молодість ворота – на замку.
Все камерне, як в камері. Мороки –
Ніякої. Самотньо козаку…