Тепер іще пекучіше люблю
Голодну і шельмовану зусюди.
Надіюсь разом з нею і терплю
Наруги, і пересуди, й огуди.
І хоч м’яких доріг не простелю
І не зніму з її очей полуди,
Все ж частку її болю переллю
В своє єство – нехай клекочуть груди!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Погода така мінлива
- Попередній вірш → Іван Низовий – Все більше телефонних номерів
(Оцінок ще немає)