В захопленні від посмішки твоєї
З лукавинкою щирою,
Гублюся,
Про сиві забуваю
Ювілеї
Свої вчорашні,
Гнуся і стелюся
До ніг твоїх…
А як погляну збоку
На себе –
Сором обпікає щоки:
Чи маю ж право жінку юнороку
Заманювати в сиві свої роки?!
Палю цигарку.
Гірко так, прегірко.
Гірчить полин зневіри і вагання.
І падає в траву серпнева зірка:
Твоя – найперша,
А моя ж остання.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Закурганений
- Попередній вірш → Іван Низовий – Ні, не всі донбасівці
(Оцінок ще немає)