Його немає. Він помер…
Сама його і хоронила.
Вже всі забули дотепер,
В якім краю його могила.
І родова всихає віть –
Хоч клич опівночі мужчину
Зі сторони… Але ж стоїть
Постійним стражем біля тину!
В тумані тане сивий дим,
А жеврінь козячої ніжки
Відлякує, як і завжди,
Гріховні сни від її ліжка.
