Міліє річка – мов душа міліє,
І пам’ять поглина трясовина,
І сонце жовтих лілій не леліє
Там, де колись була чистовина
І бистрина. Торфовище всотало
Джерельні струми. Річка помира,
Як і людина. Радості не стало
На берегах її – одна жура.
Зійшлися верби з вільхами на віче,
Покликали калин і яворів
До гурту… Щось жіноче й чоловіче
В їх деревній печалі я уздрів.
Невже й вони, як я, перейнялися
Тим болем, що і виміру не зна?!
Дерева плачуть. Траурне їх листя
Не поглинає вже й трясовина.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Побутова лірика
- Попередній вірш → Іван Низовий – Земля моя
(Оцінок ще немає)