В спеку полинами пахне терпко,
Повіває духом чебрецю.
В крейдяному руслі впертий Деркул
Поспішає батькові Дінцю
Навперейми – ледь наздоганяє
Там, де починаються ліси,
Дичина нелякана гуляє
І дзвенять пташині голоси.
Білі води змішуються з синім
І зеленим кольором долин,
І в ультрамариновому плині
Не такий терпкий уже полин.
Повіває свіжа прохолода,
Шелестять рогіз та очерет –
Виснажена спекою природа
В затишний ховається намет.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Тихоплинна Лугань
- Попередній вірш → Іван Низовий – Річка – Божий дар
(Оцінок ще немає)