Вдарив кінь копитом:
вже пора вирушати!
А куди – вирушати?
Осада зусюд…
Там он половців шати;
там он – поле і шахти
в бур’яні знавіснілім;
і вилюднивсь люд
аж до люті ординської…
Вицоки-цоки
історичних підків
по реальній соші!
На Савур на Могилі
сполошений сокіл
сповістив:
недалечко –
Дніпро й комиші…
Ні душі –
лиш задуха липневої спеки.
З-під копит заіскрило –
горить ковила…
– Доїдайте, абреки,
скороспілі чуреки –
більш нічого вам рідна
орда не дала?!
Скоро стрінемо наших –
наваримо каші,
а точніше – кулеші:
є сало й пшоно,
і достатньо для коней приморених
паші,
й не позбавить нас розуму
волі вино!
Причешу сиві вуса:
та я ж не боюся,
я ж споїв і прикоськав
козла-сатану…
Змию пил половецький,
в Дніпрі охрещуся
і до самого Львова –
до сина –
гайну!
