Втікає мій рядок,
Немов ручай по зливі, –
Хіба ж наздоженеш
Сяйливу мить життя?!
На мокрій від сльози
Твоїй щоці
Мінливі
Промінчики чуттів
Примерхло миготять.
А ми ж були колись
(Невже були?) такими
Вишневими
В цвіту
Надій і сподівань!
Розбились на скалки
Всі вишукані рими
Об гостру грань сльози –
Душі лиш не порань…
