Вистукує потяг:
До-до-му, до-до-му,
Де довго-предовго не був –
Аж забув
Дорогу,
Дорогу таку
Стовідому,
Стотоптану мною,
Якою відбув
У невідь і невість,
В незвіданість долі…
Коли ж то було і куди відпливло?!
Відмерли тополі.
Відтерпнули болі.
Доволі журитись!
Я їду в село…
… Шурхочуть колеса –
Шершава бетонка
Під шини машини покірно ляга,
І жайвір у небі виспівує тонко,
Радіти душі моїй допомага.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Умовна епітафія на умовній могилі
- Попередній вірш → Іван Низовий – Моєму штатному хулителю
(Оцінок ще немає)