Я поганий онук Вам,
Бабусю Уляно, –
Я два роки збирався провідати Вас,
А оце, мимоїздом,
На хвильку заглянув
І, хреста обійнявши,
Розгорювавсь.
Та й потішив себе тим,
Що місце порожнє
Лівобіч – може, й справді для мене
Воно:
Тут росте подорожник,
А я, подорожній,
При дорозі лежати наміряв давно…
Маю намір у скромнім своїм
Заповіті
Попроситись, бабусю, до Вас
Назавжди –
Сиротою прожив я на білому світі
І вознісся в собі, і в душі розгордивсь.
Бог за це покарав самоти німотою,
Відібравши всіх друзів
І всіх ворогів,
Тож тепер – доконечним уже сиротою –
Я втікаю від світу боргів і торгів.
Все виходить на те,
Що я сам винуватий,
А не ті,
Що скривили життя борозну…
Я при Вашій могилі мовчу,
Мов затятий,
Та від Вас не приховую власну вину.
Я поганий онук Вам…
