Я проґавив ту ніч,
Коли зорі ще падали в серпні,
Коли можна було
Загадати сто тисяч бажань…
Йду по скошенім полю –
Так боляче колються стерні
Й тихо котиться сонце
За останню в житті моїм грань.
Я проґавив ту мить,
Коли мав би ще слушну нагоду
В покаянні простити
Всім недругам і ворогам…
Всі початки й кінці
В ніч негоди ховаються в воду,
І все важче моїм
Від землі відриватись
Ногам…
- Наступний вірш → Іван Низовий – З Володею Івасюком
- Попередній вірш → Іван Низовий – Спасибі за посмішку щиру
(Оцінок ще немає)