1
Такий монументальний і всесильний,
Ти богував щоранку на терасі:
Умившись морем Чорним, витирався
Блакитнонебим рушником, Василю,
І нас будив, і дарував Одесу,
І наші, ще такі наївні, рОки –
І ті рокИ скалкАми на всі боки,
Скакали по осонценому плесу.
Ти вже тоді вивищувавсь над нами
Не лише зростом, а й високим духом,
І був серед сміливців – відчайдухом,
Однак не легковажачи словами.
Невже ж бо ти, Василю, знав зарані
Усе достоту про свою Голготу
І вже тоді робив тяжку роботу
Над прірвою,
Над вироком,
На грані?!
2
…Володимир Сорока, талановитий скульптор і поет, може, перший провидів безсмертя Василя Стуса: одного сонячного травневого ранку виліпив із глини живе диво. Як на мене, то це був геніальний скульптурний портрет Василя! Що сталося із тим портретом і де подівся його автор?
Ніхто не похвалив,
Ніхто й не гудив…
Захоплено завмерли ми усі:
Ішов Поет –
Красивий –
По росі –
Вгрузаючи у землю аж по груди!
