Путні вітри поженуть нас до Глухова
через путивльські фортечні вали…
Слухай, зозуле з мобільної слухавки,
вовче виття з ковили!
Не здоженуть нас ганебно-безславні –
ось уже Ворскла, і Псло, і Сула…
Що ж бо ми скажемо Ярославні,
гейби щаслива була?!
Ігор, позбувшись полонного іга,
десь партизанить в гірких полинах,
баба-яга в його радницях біга,
пестить ночами жона кам’яна…
Глухо копитить дорога на Глухів
по Білопіллю і по Ворожбі –
масу пліток неспростовних і “слухів”
ми веземо, Ярославно, тобі.
Ми ж бо не винні, що в княжих столицях
п’яні князі зворохобили Русь,
а на Печерську собаки і гицелі
кості гризуть –
чути здалеку: хрусь!
