Занепадаю. Пропадаю. Та припадаю
до твого тіла, ріднокраю, бо добре знаю,
що не відторгнеш, не відштовхнеш і не оскверниш
моїх останків – до свого праху мій прах повернеш.
В твоїх чорноземах, мій ріднокраю, я розчинюся
і буйноцвітом в живу природу я повернуся,
й відчую поряд блакитнооку сестру-фіялку,
таку знайому мені, старому, здавен, ізмалку…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Сиджу на покуті святім
- Попередній вірш → Іван Низовий – Це яку вже осінь зустрічаю
(Оцінок ще немає)