Затопивши правічні дніпровські пороги,
Ми зневажили батьківський рідний поріг…
Ідемо навмання, навпростець, без дороги
За останню межу, за трагічний моріг.
Після нас і чорнобиль-трава не ростиме,
Не густиме вітрами Чернеча гора…
О суворий Тарасе, прости нас, прости мене
За свавілля сокири й блудливість пера!
