Живу –
Ніхто не знає,
Як
Часом бідую
І чим знедолених собак
З руки годую.
Живу сутужно я,
Однак
Свободу маю
І на всіляких посіпак
Часу не гаю;
Нехай отримують вони
Чини-відзнаки
Із рук нового “старшини”!
Мої ж собаки –
Не руколизи:
Я для них
Близький,
Неначе
Порід із ними я одних –
Порід собачих
З відтінком людяності…
Ми,
Худі, приблудні,
Стаємо трішечки людьми
В часи безлюдні.
І то не вигадка,
Не міт –
Добра ознака:
На нас утримується світ,
На нас –
Собаках!
- Наступний вірш → Іван Низовий – І все ж на цвинтар я привів
- Попередній вірш → Іван Низовий – Запрошуєш у гості
(Оцінок ще немає)