Зі Львова прийшла телеграма,
А я –
Прикутий до ліжка:
Здоров’я ні грама…
Та що моя драма?!
Кричить телеграма:
«Не стало на світі Грицька Чубая!».
А я – не поїхав…
Напевне ж простив
Небіжчик мені…
(За півроку до смерті
Вели ми розмови досмертно-відверті,
Коли я у Гриця у Львові гостив.
Він знав,
Що від нирок невдовзі помре, –
Казав, що не може ні пити, ні їсти…
Сумлінні ві Львові були кадебісти,
Ото й окошилося лихо старе…).
Пішов із життя жартівник-оптиміст –
Ще глибшою стала життя порожнеча:
Сльоза відбриніла,
Поетова «втеча» –
То крапка остання –
Знекровився зміст…
Не перша це втрата на чеснім шляху
Поезії нашої
І не остання –
Коли ж бо зав’яжеться квітка світання
У непровидь ночі, в годину лиху?!
«Не стало на світі Грицька Чубая…».
У Сихові сохне трава на могилі,
І в’януть слова мої,
Зовсім безсилі
Той біль відтворити,
Що виносив я.
