Зі мною доля повелась жорстоко,
Та я їй добротою відповів:
Не йшов, наливши злою кров’ю око,
Ні на Донецьк війною, ні на Львів.
У Львові я всю юність промоскалив
І первістка свого там колисав,
Хоча і був відторгнений, та скарги
В “архіви” кадебешні не писав.
В Донбасі все життя я промаячив
На дикопіллі соняхом чужим,
Однак не “окозлів”, не “розсобачивсь”
І компартійних благ не заслужив.
У Львові – син. В Луганську маю доню.
По всіх усюдах – друзі та рідня.
На дві частини рвуть єдину долю
Найближчі вороги мої щодня.
Мов Дон Кіхот, позбавлений Ламанчі,
Воюю з вітряками по світах…
А на могилі мами в помаранчі
Сумська буяє осінь золота.
