Мама каже:
– Годі спати,
Вже давно пора вставати.
Всі, хто спали, повставали,
Тільки ми одні проспали.
Сором! Сором! Мій синок
Запізнився в дитсадок.
Каже син:
– Ой-ой, матусю!
Я ще сплю і не проснуся,
Не будіть, я додивлюся
Дивний сон-мультиплікат,
Сон про зайця і вовка,
А в садочок, люба нене,
Ви ходіть самі, без мене.
– Ну, й ледащо! Ну, й нечема!
Що за сплюх! Невже Ярема?
– Не Ярема, а Хома.
А Хоми у нас нема,
В нас Ярема. А Ярема –
З найчемніших чемів чема.
Наш Ярема… Він такий у нас!
Та він!..
Про Ярему я окремо розповім.
Мама каже:
– Ой, не гайся,
Поскоріше одягайся.
Та не одягай, синочку,
Задом наперед сорочку,
Не виверни, не вдягни
Через голову штани.
Хома
Каже син їй:
– Ну, й смішні!
Напридумали штанів,
Та сорочок, та вдяганок…
Воловодься цілий ранок,
Одягайся, роздягайся,
Та взувайся, та не гайся.
І щодня, щодня те саме,
Все те саме до нестями,
Мов не може чоловік
Одягнутись раз на рік.
– Ну, й ледащо!
Ну, й нечема!
Що за вереда? Ярема?
Не Ярема, а Хома.
А Хоми у нас нема.
В нас Ярема. А Ярема –
З найчемніших чемів чема.
Наш Ярема… Він такий у нас!..
Та він!..
Про Ярему я окремо розповім.
Мама каже:
– А ходи-но
Умиватися, дитино.
Добре милом вимий руки
, Бо вони, як у марюки,
Вичисть зуби, вимий личко,
Шию й вуха до полиску,
Бо сміятимуться кури
З невмивахи-замазури.
Каже син:
– Усе їм слухай!
Хто їх видумав, ті вуха?!
І навіщо людям шиї?!
Все спіши їм та спіши їм!
Все їм чисто, все їм скоро,
Я ж вмивався… позавчора.
Он ведмідь всю зиму, сплюх,
Не вмивався і не спух.
– Ну, й ледащо! Ну, й нечема!
Що за неслух? Не Ярема?
Не Ярема, а Хома.
А Хоми у нас нема.
В нас Ярема. А Ярема –
З найчемніших чемів чема.
Наш Ярема… Він такий у нас!..
Та він!..
Про Ярему я окремо розповім.
