Зима, ніби справжня любов, починається в ліжку зранку –
спільним теплим повітрям, шепотом або сміхом,
коли світло, занадто біле, пробивається крізь фіранки
і розтікається по кімнаті так, що ним можна дихати –
довго-довго, якщо лежати тихо там.
Зима, ніби срібло з мережив, розсипається по оселі,
осідає між аркушів книг і в шафах між рушниками,
опановує поступово найдальших полиць пустелі
шапками, рукавицями, муфтами і шарфами,
різними сумнівами, вицвілими страхами.
І коли ти спитаєш, де тепер все те, у що ми вірили,
що станеться із домашніми янголами й святими,
я покажу тобі, як потвори з снів і добрі уявні звірі
сповільнюютьться, незвичайні і незнищимі,
і пересуваються в зиму, перетворюється на зиму.
А вона, як млява пропасниця, ходить з тіла у тіло
через позичені светри чи з одним на двох чаєм,
викидає суцвіття, достигла і обважніла,
випускає стріли і плодить зарості лілій,
зближує і розводить, вистуджує, зігріває.
