Кесар Білиловський – Остання пісня: Вірш

Ой де той вік, мій вік щасливий,
Веселий, ясний, гомінкий?
Вік молодечий, незрадливий,
Правдивий, дружбою святий?
Де вік, надіями багатий,
Як зіроньками небеса?
Безвинно чистий, благодатний,
Як вранішня в гаю роса?
Де та годинонька коштовна
Химер солодких і пісень?
Усім колись було тим повне
Гаряче серце день у день.
Гай-гай!.. Усе те проминуло,
Поглинув безпросвітний час.
У грудях серденько заснуло,
І в серденьку вогонь погас.
Усе тепер мені байдуже,
Усе, від чого я колись
В душі так радувався дуже,
І плакав гірко, і журивсь…
І місяць ясний серед ночі,
І соловейкові пісні,
Дівоче серце, карі очі –
Усе те байдуже мені.
Для любих радощів на світі
Я душу наглухо замкнув.
Ой де літа ви – буйні квіти?
Вас вже ніколи не вернуть.
А я ж іще не навтішався,
Зазнати радощів не вспів,
Іще ж бо я не наспівався,
А вже замовк і занімів.
Розтане сніг, усе проснеться
На білім світі повесні.
Моя ж душа не стрепенеться,
Не бачить весноньки мені…