Кесар Білиловський – Остання весна: Вірш

Коханий мій, весна надворі,
О, чув, як соловей гримить!
Поглянь, як сяють в небі зорі,
Як солодко в садку пахтить.
Візьми мене, візьми, коханий,
В садочок бережно знеси,
Нехай з лепісточок троянди
Зіп’ю цілющої роси.
Нехай з тобою я востаннє
Посидю трохи під бузком,
Де з невимовним хвилюванням
Сиділи ми колись рядком.
І соловей, і ясні зорі,
І квіти – все, як і тоді,
І мов не чую я вже хворі,
І повне серденько надій…
Поглянь, як я горю, палаю,
Як все в мені бринить, дрижить.
Хіба, мій голубе, мій раю,
Із полум’ям таким не жить?
Неси ж мене, неси із хати,
В останній раз ще потурай!
Неси туди, де квітні шати –
Куток наш любий, тихий рай!..