Кесар Білиловський – Праведник: Вірш

Всі люди знають, хто се:
Пошарпане убрання —
Сей старець, що не просе
Ні в кого подаяння,
А божим духом ситий,
На вид такий сердитий,
Блискучі очі, хмурі брови, —
В душі-ж нічого крім любові.
‍
Він учить, як любити
І правду шанувати,
Як чесно в світі жити
І чесно працювати.
І світяться ті очі,
Мов зорі серед ночі;
Жорсткі слова його розмови,
В душі-ж нічого крім любові.
‍
У велемудрих мира
Сердито він питає:
“Де ж правда ваша щира?
Мов щось її немає…
Чи в мур замурували,
Чи може закували
В кріпкі які окови?
Куди ви діли дух любови?”
‍
А тих, котрі не знають
Ні щастя, ані долі,
І тих, що пропадають
Безпутно у неволі
І труть свої кайдани,
Він тішить: “Ждіть, настане
Ось інший час, нові основи,
Час віри, правди, і любови”.
‍
І праведника всюди
Слабі благословляють,
А сильні в світі люди
Ненавидять і лають,
І жмуть його і давлють
Усі, що миром правлють…
На голові вінець терновий,
В душі-ж нічого крім любови.