Климентій Зіновіїв – О не вміющих і о не хотящих дітей своїх учити на добрії діла: Вірш

Которії родичі дітей не научають,
тії неприятелі дітєм своїм бивають.
Бо нїкгди без цвічення діти добрі не будуть
і, вироеши, хоч красти, хоч розбивати будуть,
Аж вас, родичов, скорбей доведуть немалих,
поневаж не вміли-сте цвічити їх малих.
І хоч би і хотів уже великого сина вчить,
тілько ж не зможеш тогда, власне дуба, нахилить.
І такий і батька часом за груди хватает
або теж пуд час і в шию кулаком даваєт.
І не ложную то я річ о том докладаю,
але по правді святой тоє вам ізвіщаю.
А так малих добре цвіч ведлуг твоєї уваги,
і не будеш терпіть за них од людей зневаги.
Я твоєї милості, як приятель, прияю
і повторе учити дітей поражаю.
За що і од людей добрих будеш міти славу,
і од господа, бога особную похвалу.