Климентій Зіновіїв – О убогих людєх: Вірш

О горе бідним людем убогим на світі:
же не могут скутечно радости іміти.
А богатому аще і скорб часом ткнется,
то в том же єму часі рихло і минется.
Бо багач судам очі мздою забиваєт
І тоєю до конца оних осліпляєт.
А убогий неборак хоч мало споткнется —
певне побіденному дармо не минется.
Або будет к здоров’ю бідний шанковати
іли которим іним лихом торговати.
І єсли од богатих милости не получит,
то хоч рад або не рад з душею розлучит.
О Боже, чему ж то Ти вбогих опущаєш,
на скорб і на слези їх оком не сматряєш?
Чи тим же богач царство может куповати,
а Ти яко Бог можеш і нендзному дати?
А поневаж судія єстес справедливий,
сотвори ж і на землі в панов суд правдивий.
Аби Тя судію больш юж не оскорбляли
і жеби безвинне душ больш не погубляли.
Але даруй властем мир і любов в їх серца,
молим Ти ся, Господи наш, од всего серца.