Шлях донецький весь поріс димами.
Ідемо і день, і два, і три,
I підводяться, як стяг, над нами,
Друже, сині і рвучкі вітри.
Сонце устає і знову падає.
І гудуть, усе гудуть дроти.
Чується мені в дротах балада,
Пісню про завод вчуваєш ти.
Я змовкаю інколи, але не тому,
Що не вистачає в мене слів.
Як це розказать, що по-другому
Йтимуть люди на оцій землі!
…Край великий не впізнать на мапі,
Повен сонця і великих дум,
I берези здіймуть білі лапи
В радісному нашому саду.
Будуть сипатись, як дощ, достиглі зорі
Прямо в серце, прямо у нутро.
І серцями люди заговорять,
Повертається з землі
У жили кров..
- Наступний вірш → Святослав Гординський – Глянь: золоть, ледве вичутна
- Попередній вірш → Кость Герасименко – З фронтового блокнота
(Оцінок ще немає)