Леонід Глібов – Громада: Вірш

Одваживсь Вовк у Лева попросити,
Щоб старшиною до Овець
Наставили його служити…
Лукавий молодець!
Попереду він кинувсь до Лисиці,
Щоб тая нищечком у Львиці
Поворожила про його.
Лисичка здатна до сього:
Крутнула хвостиком — і помоглося, —
Все до ладу й прийшлося.
Став думать Лев, що, може б, і не слід,
Бо препоганий Вовчий рід, —
Та треба ж іноді і жінці догодити…
Тут як би владить так,
Щоб який-небудь неборак
Не здумав шелесту зробити:
Скрутив, мов, як хотів…
І Лев звелів
Кликнуть громаду на пораду.
Ну, чи громаду, то й громаду…
Зійшлись… Ніхто нічого не сказав…
І Вовчик старшиною став.
А Вівці ж що? Хіба ж вони поснули.
На раді стоячи? Про їх же діло йшло?..
От те ж то й лишенько! Овечок не було,
Бо не покликали — забули…
А слід побуть їм там!
Пайове громадяни!
Ся байка вам
В пригоді, може, стане…