Весною Муха-ледащиця
Майнула у садок
На ряст, на квіти подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі,
Коли усе цвіте.
Сидить, спесиво поглядає,
Що робиться в садку;
Вітрець тихесенько гойдає,
Мов панночку яку…
Побачила Бджола близенько:
— Добридень! — каже їй. —
Оддиш хоч трохи, моя ненько,
Сідай отут мерщій.
— Та ніколи мені сидіти, —
Одвітує Бджола, —
Вже час до пасіки летіти:
Далеко від села.
— Яка погана, — Муха каже, —
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже…
Мені б отак — змарніла б я,
За тиждень би головоньку схилила.
Моє життя, голубко мила, —
Талан як слід:
Чи де бенкет, чи де обід
Або весіллячко, родини, —
Такої гарної години
Ніколи не втеряю я:
І їм, і ласую доволі, —
Не те що клопоти у полі
І праця бідная твоя! –
На річ таку Бджола сказала:
— Нехай воно і так;
Та тільки он що я чувала,
Що Муху зневажає всяк,
Що де ти не поткнешся
Або до страви доторкнешся, —
Тебе ганяють скрізь:
Непрохана не лізь.
— Стару новинку, — каже Муха, —
Десь довелось тобі почуть!..
Запевне, дурень дурня слуха…
Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку –
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люде,
Що надокучив їм.
Аналіз байки “Муха і Бджола” Глібова
Байка написана у період з 1868 по 1872 рік. Сюжет байки не новий ‒ першим відомим нам поетом, який писав про конфлікт світобачення трудівників і ледарів, був Езоп, його твори були переспівані французьким поетом Лафонтеном, росіянином Іваном Криловим. Проте хоч причина конфлікту подібна ‒ один з персонажів готовий працювати старанно, а інший вирізняється споживацьким ставленням до світу, у творі Леоніда Глібова є важлива відмінність від байок попередників. В українській версії байки бджола не залишає муху на голодну смерть, а вказує на те, що ледарювати ‒ ганебно, тобто почуття гідності вже тоді для українців було основоположним і дуже важливим.
Головна ідея байки ‒ осуд ледарів та осіб, які прагнуть поживитися за чужий рахунок, критика навʼязливості і нахаб, для яких не існує почуття власної гідності.
У творі використані такі художні засоби:
- Персоніфікація ‒ і Муха, і Бджола поводяться як люди, «Вітрець гойда»;
- Епітети ‒ «праця бідная», «гарная година». Присутній епітет і в формі прикладки ‒ «Муха-ледащиця»;
- Порівняння ‒ «Мов панночку яку»;
- Повтори ‒ «дурень дурня»;
- Велика кількість зменшувально-пестливої лексики ‒ «головонька», «доленька», «весіллячко»;
- Протиставлення ‒ Муха з її світоглядом і способом життя протиставлена Бджолі, «раненько встане, пізно ляже», «не можна в двері ‒ я в кватирку».
У байці використані символи, які зрозумілі українцям:
- Муха ‒ навʼязливість, шкода, безцільне життя;
- Бджола ‒ робота, причому не лише для себе, але й на благо інших, достаток, здобутий чемною працею;
- Голубка ‒ любов, скромність, вірність;
- Зозуля ‒ відмова від материнських обовʼязків. І саме до її співу дослухається Муха, що підкреслює, як легко поширюється поганий приклад.
Цікаво, що навіть у Мухи є позитивні сторони. Вона співчутливо ставиться до тяжкої долі Бджоли, пропонує тій відпочити. Проте автор у подальшому діалозі головних героїнь твору демонструє, що той, хто спробував легкого життя й навчився нахабству користуватися «гарною годиною» уже втрачає здатність до чесного життя, а також позбавляється сорому, відчуття гідності. Очевидно, що для Мухи все-таки її становище в суспільстві та загальна зневага ‒ болісні, як би вона це не заперечувала. Недарма на початку байки вжитий прислівник «спесиво», тобто гордовито.
Наостанок автор підкреслює, що адресує байку мухам, тобто тим, кого критикує твір ‒ і мухи протиставляються людям, тобто ледарі не повинні претендувати навіть на статус людини.
