Скажіть мені, добрі люди,
В кого я вдалася, —
Ще на світі не нажилась,
А в журбу здалася?
Чи вийду я у садочок —
Важенько вздихаю…
Чи співала б, чи летіла б —
І сама не знаю.
Чи вийду я до річеньки —
Оп’ять зажурюся…
Все дивлюся в степ широкий
Та й не надивлюся.
За хвилею хвиля друга
Шумить і женеться,
А у мене душа тужить
І серденько б’ється.
А як зійде місяць ясний
Гулять з зіроньками, —
Все плачу я, сердешная,
Дрібними сльозами.
Ясний місяць з зіроньками
Тихо розмовляє,
А у мене, молодої,
Розмови немає…
Скажіть мені, добрі люди,
Що мені робити?
Ой як мені на сім світі
Без кохання жити?
Чого б, бачся, журитися —
Життя золотеє:
І батько є, і матінка,
А все щось не теє…
Коли б мені дали крила,
То я б полетіла,
Голубкою на рученьки
Миленькому б сіла.
Сказала б я: кохаймося,
Мій милий козаче,
Милуймося, цілуймося, —
Бач, дівчина плаче!
Скажіть мені, добрі люди,
В кого я вдалася?
Ще на світі не нажилась,
А в журбу здалася.
Тоді б же я, добрі люди,
Вас би не питала:
Жила б собі співаючи
Та й горя б не знала!
