Леонід Глібов – Щука: Вірш

На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), —
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать…
Не довго думали — рішили —
І Щуку на вербі повісити звеліли.

— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.

Аналіз байки “Щука” Глібова

Сатиричний твір, написаний Леонідом Глібовим ще у 1858 році, зберігає актуальність і дотепер, а фраза «І щуку кинули у річку» стала крилатою і дотепер описує безкарність людей, які чинять різного роду злочини і виходять сухими з води.

Головна ідея байки ‒ засудження корумпованості судів. Вторинна ідея ‒ осуд легковажності, безвідповідальності, некомпетентності людей на важливих для суспільства посадах.

Сюжет байки простий ‒ Щука, яка становить небезпеку для всіх мешканців ставка, притягують у суді до відповідальності. Проте через некомпетентність суддів та корумпованість стряпчого (представника прокуратури в імперській Росії) щуку не повішали, як мали намір з самого початку, а кинули у річку, що не становило для неї жодної небезпеки, більше того ‒ її повернули у природне середовище до всіх тих живих істот, які від неї досі потерпали.

Для розкриття ідеї застосовані такі художні засоби:

• Персоніфікація ‒ всі тварини, риби, що зображені у байці, поводяться як люди;
• Епітети ‒ «нікчемний», «старенький», «живеньких», «гарненьких»;
• Метафора ‒ «життя не мав»;
• Протиставлення ‒ «Чи справді так було, чи, може, хто збрехав», «добрячий та плохий».

Велика кількість зменшувально-пестливої лексики ‒ «частенько», «темненько», «щупачок», «мокренькі», «сотенька». Зменшувально-пестливі суфікси присутні у прикметниках, іменниках, прислівниках і навіть назві числа! Це змушує читача сприймати ситуацію більш легковажно і тим більше вражає завершення байки.

Символіка, яка була використана у творі:

• Щука ‒ хижак, агресор;
• Лисиця ‒ хитрість, підступність, егоїзм;
• Цап ‒ наївність;
• Осел ‒ дурість, впертість;
• Шкапа ‒ старість, втрачене від тяжкої роботи здоровʼя.

Судді у байці самі по собі не є злочинцями, проте брак розуму і компетентності, досвіду у цих персонажів дозволяє хитрій Лисиці обвести всіх суддів навколо пальця і запропонувати звільнити Щуку під виглядом покарання. При цьому саме на суддях покладена відповідальність за вирок, а Лисичка, яка є стряпчим, тобто співробітником прокуратури, отримує вигоду від співпраці з Щукою.

Шкода, якої завдає корумпованість у суспільстві, підкреслена розплатою Щуки з Лисичкою ‒ хижачка пропонує пухнастій служительці Феміди рибу, тобто віддає на поталу мешканців ставка. Таким чином, щоб зменшити відповідальність за завдані рибам збитки, Щука з Лисицею завдають підводним мешканцям ще більших збитків.