Леонід Кочугур – Два дубочки – два листочки: Вірш

В лісі-пралісі густому,
На зеленому горбочку
Виростає два дубочки,
Два дубочки — два листочки.
Знають про це мурашеньки —
Роботящі люди,
Лісовими стежинами
Вони ходять всюди.
І сонечко прилітає
Сюди на горбочок,
Воно, ніби намистинка,
Прикраша листочок.
Ходять в гості до дубочків
І жуки рогаті
Подрімати у холодку
На траві прим’ятій.
Скачуть, б’ючи копитами,
Коники кмітливі
Розчесати під листячком
Свої пишні гриви.
Та одного разу буря
Вночі налетіла,
Повалила старі клени,
Дубочки зломила,
Йшли стежиною мурашки,
Про щось гомоніли,
Глянули: лежать дубочки,
Що вчора шуміли,
І сонечко прилетіло,
Сіло… засмутилось:
«Чому вчора ночувати
Я тут не лишилось?
Може б, крильцями прикрило
Я зелені віти,
Та чекали мене дома
Неслухняні діти»,
За сонечком і коники
Услід прискакали,
їм мурашки на поляні
Про все розказали.
Жуки лізли, розмовляли,
Що старі вже стали,
Що вже важко їм лазити
Крізь високі трави
Та як вгледіли, що буря
Дубочки зломила,
То жуків така картина
Дуже засмутила.
Стали радитись, гадати,
Як їм рятувати
На зеленому горбочку
Прив’ялі дубочки.
Вмить мурашки роботящі
Пішли у долину,
На листочку кленовому
Привезли краплину,
Що росою впала з неба
В ранкову годину.
Ту краплину виливали
В землю на коріння,
Щоб дубочки виростали
Під небо весіннє.
А коники взяли бочку,
Запряглись в візочок,
Поскакали аж до яру,
Де тече струмочок.
Там сонечко в бочку воду
Відром наливало,
По дорозі лозиною
Коней підганяло.
Поливали усі дружно
Прив’ялі дубочки:
Хто коряком, хто відерцем,
А хто із листочка.
Лише жуки забарились,
Довго їх чекали,
Бо ті жуки, як ті воли,
Мабуть, десь пристали.
Аж під вечір чан великий
Води дзвонкової
Притягнули жуки чорні
Із балки крутої.
Черпаками виливали
Воду на коріння,
Щоб дубочки виростали
Під небо весіннє…
В лісі-пралісі густому
Знову на горбочку
Зеленіють два дубочки,
Два дубочки — два листочки.
Ходять до них мурашеньки,
Сонечко літає,
Кращого, як тут, куточка
У лісі немає.