В дзеркало дивилося
Біле котеня
Й дуже зажурилося
Якось серед дня.
Пострибало з хатоньки,
Сум його бере:
— Я уже вусатеньке,
Я уже старе.
До Оленки тулиться:
— Заховатись слід, —
Засміють на вулиці,
Скажуть: «Що за дід?!»
- Наступний вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Гойдалочка
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Котик хату підміта
(Оцінок ще немає)