За обідом говорила
Жінка чоловіку:
— Хіба правда, що живу я
З тобою піввіку?
Доводила, аж синіла
Впертому Мартину,
Що живуть вони у купі
Рівно половину.
А той руки звів до неба
Й хита головою:
— Рік за два лічити треба,
Проживши з тобою.
- Наступний вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Не все одразу
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Навіть більше
(Оцінок ще немає)