Подививсь Петро на жінку,
Й раптом злість його взяла:
– Не така ти, “половинко”,
Як колись ото була.
А була, неначе вишня,
Що весною розцвіла,
Ніби сукня гарна й пишна,
Та, що перший раз вдягла.
– А тепер? – сопе Одарка, –
І в очах палає жар…
– Ну, немов гуманітарка,
Що привозять на базар.
- Наступний вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Невиліковна хвороба
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Щастя по дорозі
(Оцінок ще немає)