— Твій Іван хильнути чарку
У буфет іде.
То чого, скажи Одарко,
Ще й мого веде?
Здивувалась молодиця:
— Як оце чому?
Чи не знаєш, що без Гриця
Горенько йому?
Тут проста, кумо, причина,
На майбутнє знай,
Бо як вип’є мій чарчину,
То заїка й край.
Через те, хвалити Бога, —
Повела плечем, —
Твій тоді працює в мого
Перекладачем.
- Наступний вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Прохання
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Помітила
(Оцінок ще немає)