— Чуєш, раче, чи не чуєш, —
Ти куди ото мандруєш?
Обізвався рак здаля:
— Я спішу до коваля.
Ось підкови срібні є,
Хай мене він підкує.
Буду бігати, що й ну, —
І коня пережену!
- Наступний вірш → Леонід Куліш-Зіньків – У гайку
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Горобець і млинець
(Оцінок ще немає)