— Мій уже не п’є в дві зміни,
Тільки кожен день в ходу,
Йде дивитися на ціни,
Щоб впіймать собі балду.
Зиркне бідний на «Смирнову»,
Кине оком на коньяк,
Зареве, немов корова,
Й почорніє, мов баняк.
Потім (тільки по секрету)
На колінах, мов старча,
День стоїть біля портрета
Леоніда Ілліча.
- Наступний вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Як звати
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Що поробиш
(Оцінок ще немає)