Навідалась до Павла
Донечка Мелашка.
Дуже пишною була
Вся в блискучих бляшках.
Хтось Меласею назвав —
Ледь не знесла двері:
— Хто, — питає, — право дав? —
Називайте Мері.
Ходить горда, аж сія:
— Мамо, тату, діду,
Полюбила сера я,
З ним у Лондон їду.
Як почула слово «сер»,
Зажурилась мати:
— Як же, донечко, тепер
Будуть тебе звати?
- Наступний вірш → Грицько Бойко – Сто ніжок
- Попередній вірш → Леонід Куліш-Зіньків – Щоб спіймать балду
(Оцінок ще немає)