Леонід Мосендз: Вірші

Леонід Мосендз (1897-1948), український поет, прозаїк і есеїст, творив у контексті еміграції, поєднуючи європейську літературну традицію з національною ідеєю. Його поезія, як у збірці «Зодіяк», пронизана мотивами визвольної боротьби, рефлексіями про втрату батьківщини та пошуком Бога, де космічні й релігійні образи, зокрема у циклі «Фляґелянти», присвяченому Олені Телізі, переплітаються з філософською еротикою. У прозі, як-от у «Людині покірній» чи «Засіві», він розкриває автобіографічні переживання, психологічну глибину героїв і драматизм історичних подій. Роман «Останній пророк» осмислює християнські цінності, а поеми, як «Вічний корабель», досліджують боротьбу з окупантами та еміграцію. Мосендз, впливаючи на «празьку школу», вирізнявся готикою, героїкою та індивідуалізмом, утверджуючи дух національного відродження.