Блукав Голендерець-літун
по хвилях незнаних морів,
від криг, де сховався бігун,
до штилів тропічних і злив.
Усюди була йому путь,
де ще не заходив живий,
туди і вітрила несуть,
кермує туди й стерновий.
В безлюдді примари-морці,
немов би й життєва луна,
а буть між живими — мерці,
облудливий привид, мана…
Знесилився привид в гоньбі
за тінню примар життєвих,
і вужчає простір плавби,
затиснутий в коло живих.
