До дев’ятнадцятого повернувши року,
у той шпиталь страшний в подільській балці,
згадав тебе я, сестро синьоока,
чуже дівча з непізнаного Пфальцю.
Листопад мороком важким здушила
ворожа і смертельна перемога.
На вороття нема й не буде сили,
одне лишилося — у смерть дорога…
Ти ж вміла викресать надії промінь
з невправних слів тобі чужої мови,
й були ласкаві нам твої долоні,
коли уже безсиле було слово.
Скількох з шляху до вічного спокою
ти завернула, сестро незабутня!…
За ці роки, що ось пройшли зі мною,
тоді найглибше довелось відчути,
які ти твориш дива, мужня жінко,
і віра твоя… і ласкаві пальці…
Усе, чим ти була для нас, чужинко,
дівча забутеє з незнаного нам Пфальцю!
