Довга ніч, як довгий спомин. В нім все гая ж ти.
І знова я змушен в соннім денну путь пройти.
Із піснями перемоги, як мандрівний скальд,
а закличуть грізні боги — знову як Гаральд
за твоє ім’я, єдина, пить бойовий хміль,
щоб здобуть тебе, дівчино українських піль!
І твоє різьбить обличчя постатям Мадон
між ґотичного величчя склепінь і колон…
Вірним трувером для тебе землі обходжу…
Хоч би з пекла, хоч би з неба, а в свою вежу
я примчу тебе, князівно! Час планет наспів:
на долоні в мене дивний камінь мудреців…
Спомин з днем сплива осяйним. В ньому — дійсність ти.
Змушен я тепер в наявнім Фавстів шлях пройти…
