Олені Ш-ні
Не чув я співу фляґелянтів
в передвечірній час.
Серед коштовних фоліянтів
застав і вечір нас.
Не бачив я, що у віконце
вдивляється вона,
і що в очах у неї сонце
й вже більше не сумна.
І прислухається з очима,
широкими мов світ,
як про антихриста із Риму
віщує неофіт…
* * *
Юнак — красунь! Від менестреля
чи пажа красних дам,
як він дійшов до рітурнеля
на площі, а не там?…
Чому кривавого екстазу
тепер аполоґет?
Чом буднів проклина заразу
барвистий свій колет,
в якому був красою двору,
красою зводив дам?
Чом він у цю вечірню пору
на площі, а не там?…
Стоїть і кличе у покуті
до каяття, до сліз:
“Під бич, під бич! Хто зріс в отруті
й тягар отрути ніс!
Хай свище бич, хай крає плечі,
хай кров’яниться біль!
Нехай ущент, украй знівечить
кpacy щоденних піль!…”.
А очі сяють мов зірниці!!!
Красунь стрункий, палкий …
“Мій орле любий, без орлиці!
Вже я твоя й ти мій!
Для кого щедрими устами
ти сиплеш перли слів?
Для тих, хто тільки жебраками,
а іншим буть не смів…
Я ж хочу, щоб промінні очі,
слів запальний екстаз
були моїми дні та ночі,
або хоч раз, хоч раз…
Хоч раз забуть ці фоліянти
й того хто любить їх…
О, мій юначе фляґелянте,
у пестощах твоїх!”
* * *
Я затопився в палімпсести,
всі прагнення мої
були в ціле величне звести
і будень і її…
Та рано зрозумів до краю
безмежність самоти:
“Орел мій гордий відлітає
і я повинна йти!”
