(Леґенда)
Пізнати глиб розпуки,
недолю свого краю,
його страждання и муки, —
послав Спаситель з раю
Касьяна і Миколу:
“Пройдіте Україну
і принесіте здолу
мні вістку про руїну.
Але на сніжні шати
хай бруд не доторкнеться
ні з поля, ані з хати!
Лише дивіться!” В’ється
осінняя дорога
без міри і без краю,
розкинулась убога
країна у відчаю.
Попалені садиби,
не зеленіють лани,
жива душа не здиба
Миколи і Касьяна…
Мандрують пресвятії
від ночі і до ночі;
зівсюди пустка віє,,
що перш не знали очі.
Лиш крячуть чорні круки, —
понапивались крови…
Дрижать Миколі руки,
нависли сиві брови,
глядить, сціпивши зуби…
Касьян же йде й не тужить,
і не скривились губи,
й у погляді байдужість.
Святії все мандрують;
вже час і повертати,
аж зойки оце чують
з розваленої хати.
Ураз Микола скрикнув:
“На поміч… на пораду!… ”
Касьян на ризу зиркнув.
і залишився ззаду.
Микола біля хати,
зникає за дверима:
“Сюди… Касьяне… брате!”
Змагається з лихими
Людьми святий Микола:
обороня дитину,
а брат Касьян довкола
глядить, не йде в хатину.
Микола звів правицю —
звалилися злодії,
в Миколи кров на лицях
й на ризі паленіє.
“Що ж я зробив, Касьяне?
Як повернусь до раю?
Не в сніжність — в шарлат вбраний,
ще й гріх смертельний маю…”
* * *
Перед лицем Пречистим
стоять Касьян, Микола,
Касьянів погляд чистий,
Миколин зір – додолу.
І на обох Спаситель
Підвів зі смутком очі:
“Миколо! Ти — святитель,
а ризу в кров заброчив,
в червону кров людськую!
Не можеш буть у раю!…”
“Ой чую, Спасе, чую…
Пусти мене, благаю,
назад на Україну,
мені в раю не бути,
бо кожної хвилини
я зойки буду чути,
їх чути в співах буду,
в шемрінні райських квітів
і стукатиме в груди,
мні тиша сіл розбитих…
Дозволь, дозволь же, Спасе,
вернути на Вкраїну,
я видів… і не згасить
у мене рай спомину
про землю ту розпяту.
Не хочу раювання,
коли на долі в хатах
безмежнеє страждання!”
* * *
Ласкаво, не докірно
Спас мовив: “Миколаю!
Ти був у однім вірний
і я тобі nрощаю!
За ту любов величну,
через якую смуги
криваві на обличчі
прощаю я удруге.
За noгляд твій додолу
у третє я прощаю!
Застанеш, мій Миколо,
зо мною ти у раю!
І на моїй Вкраїні
тебе звеличать люди:
в рік два рази однині
тобі моління буде.
А ти, Касьяне, — ясний,
і одяг твій без плями;
ти повернувсь прекрасним,
як був, до раю брами.
За теє ж, що високі
тобі над душу шати —
тебе в чотири роки
раз будуть споминати.”
