Коли ми ранками рушали з сіл —
Плеяди виряжали нас в дорогу,
віз нахиляв нам дишель свій у діл,
меч Оріонів розганяв тривогу.
Той сам над нами був нічний зеніт,
що й за доби Великої Руїни.
Тхнув вічністю світанковий привіт —
вологість листопадової днини.
Завзяті ми були! Як ті, що ці
шляхи перед віками торували…
А там прудкі й нестримні Три Їздці
уже в ярах подільських чатували…
