О, скільки в вас, барвисті акварелі,
о, скільки в вас недовідомих чар!…
Пісково-жовте — пласкії пустелі,
а темна гнідь — гірські хребти до хмар.
Влилися рік блакитнії емалі
в озер аквамаринові цятки;
сувора чернедь креслить маґістралі,
єднає міст розкидані крапки.
Зелені плями — без границь рівнини.
вітри-брати співають свій пеан;
там пампа, джунґлі, пуста, степ Вкраїни,
глибока синь — солоний океан.
О, вслухайся, відважний, у цю ґаму,
в зазивний шелест цих шелестівок:
Сагара, Калагарі, Гобі, Шамо…
Так звихрений шурчить сухий пісок!…
О придивись: ішов шляхом цим Поло,
Пізарро, Кортес цей здобули край,
тут Маґелян, там Кук завершив коло,
тут плив Лисянський, жив отут Маклай!
О, барви, сяйва, звуки, аромати!…
На північ — Рак, на південь — Козоріг!..
А там зійшлись меридіянів ґрати,
там біла смерть свій стереже поріг!
О, скільки ж в вас, барвисті акварелі,
о, скільки ж в вас заховано принад!
В вас заклик на невідомі оселі,
на океани, на підхмарні скелі,
усе вперед і ніколи назад!
